Тема: Зима

 Петро Полянскій

Чудний гробовий дух

По Бескыді шуміл і задувал строгій Хорс, вітряний ідоль мішал ся з таємным ехом лісового свисту і задувал снігом, котрий розсыпаний як серебряны звіздочкы в підземельных палатах, покрывал скалисты карпатскы горы і смерековы лісы. Зелений карпатскій світ покрыл ся білым сарафаном, не видно і далекых полонин, зникают свойом білістю в нічній темряві. (…)

Хто не знат карпатской ночы? Ясно, мороз тріщыт, на дорогах селяне з піснями, а в дали в селі огні по хыжах горят. Солодко іхат ся в шубах, на кутых санках, а іщи на якых санках! Зо заду на зеленым фоні зображений білий крылатий пеґаз, а з переду мій любезний розбишака, чорний араб.

Повіджте самы, якій є карпатскій вітер? Жартів не знає: як дує, то претіж по правді дує, а сніжок до Дмитрия прушыт, за Дмитрийом сыпле ся, задуват. От того він і Хорс, штобы своє робил. Покля орел над його внуком Радегастом крылами трепле, дотля Хорс буде Хорсом і буде помедже зрубы і дебры задувал.  (…)

Минула пілніч. Новий Рік засіял на Карпатах. Хорс спрятал ся за Бескыды, сніг лем по полях, скалах блищыт ся, з місяцьом цілує ся, як дияментовий порох під ногами розсыпує ся. На небі Собарох, отец світа, звіздами світ прикрашат, сыпле звізды по земли: по білій, молочній дорозі владитель Оген і владельниця Вода, світа творці проходжайут ся, Дажбоговы сонечны золоты повитаня рыхтуют. Блідо світит Поревит, герой безоружний, сонце зимове студене, слабым обнятьом витат рідну землю, але ключы-хмары принесе, світ зелений окрыє, розшмарит по Руси зелену красоту. Накрыл Новий Рік село плахтом, крокує білий младенец по верхах высокіх гір, дорогых урочыск...