Леґенда о Великій Пятниці

Коли Жыды Ісуса Христа уж на мукы засудили, наказали двом посіпакам піти до ліса і зрубати дерева на крест і інчы нарядя мук.

Наострили посіпакы сокыры, запрягли волы до воза і выбрали ся выконати свою підлу прислугу. Кєд лем вошли до ліса, дерева дораз вшытко пречули, тяжкій жаль стиснул іх серця, бо жадне з них не хтіло быти нарядьом мук для свого Сотворителя. Зашуміл зеленым конарьом цілий ліс, поплынули з листочків каплі росы – слез. Заплакал ліс. Зачали роззерати ся посіпакы, котре бы дерево стяти – зрубати. І нараз завмер ліс зо старху і болю, ни єден не дырґнул листочок. Лем величезний дуб не втримал ся і проятым шумом зашуміл.

– Гей, люде, та хто вы, што свого Спасителя, свого Сотворителя замучыти хцете? Та-ж того і звірина жадна бы не зробила!

Тот шум – крик проятий старого дуба звернул на себе увагу посіпаків і они згідні вырекли:

– З него буде крест!

Зачали рубати. Зітхнул глубоко старий дуб, смутным шумом зашуміл – промовил:

– Боже Великій! Буд милосердний для мене, не дай мя ужыти на Твою муку. Адже я ани недостойний того, жебы Твоє святе тіло спочыло на мі.

„Така моя воля – почул ся голос з неба – штобы сполнили ся слова пророків і світ был спасений. За тоту послугу рід твій міцнійший буде од вшыткых і долше од вшыткых прожыє”.

– Кєд так, то най буде Твоя свята воля – і такой мертвий впал на землю.

Зараз при дубі росла тонька, погынава трепота, подабала ся посіпакам і они хтіли ю зрубати. Але трепота мягкым, дівочым голосом зітхнула:

– Мати Божа, ратуй мене!                                                              

І Божа Матір ю выслухала. Дровно єй здало ся посіпакам за мягкє і они лишыли єй в спокою. Єднако трепота так ся ожезла – выстрашыла, што од того часу заєдно тремтит, трепле – шелестит листочками, хоц і неє вітру.

Попри трепоті росла ліщына. І хоц плакала она гіркыма слезами, посіпакы і так стяли ю на скыптр для Ісуса Христа. На памятку же тых велькых слез казал ій Господ родити оріхы.

Подальше ріс высокій, кріпкій бук. Смотрячы, што коло него ся діє, хтіл рунути на землю і привалити своім тягаром тых злочынців – посіпаків. Та гордий был, не просил, не благал. Тоту надію лем мал, же прилетит шугай – вітер, же му поможе, але вітер втиснул ся до дудлы і тихо сковынчал зо жалю. Кремезне коріня не пустило бука зо землі. А посіпакы вытягли сокыры і стяли, зрубали.

Недалеко росла береза біла. Розпустила волося – виточкы, благала – молила Божу Матір о милосердя і посіпакы помилували ю.

За берегом росла терка, наіжена кольцями і зато сміла, одважна. „Чом бы-м ся мала бояти? – думала – адже на нич ся ім не придам”. За тоту зуфаліст стрітила ю страшна кара. Посіпакы якраз стяли ю і з єй терня выплели вінец для Ісуса Христа, котрий ранил його пресвяте чело. З деревця теркового зробили рукоят до батога, котрым мали бичувати найсвятійше тіло Спасителя.

Од того часу і по нынішній ден вшыткы дерева в тоту ніч, зо Страстного Четверга на Велику Пятницю, барз жалібно плачут. Шумят великым шумом, протікают росом – слезами. А терка – повідают стары люде – заводит цілу ніч проятым, чловечым плаканьом.

До свячыня в Великден приготовляли великій – гарді плетений кошык, в котрым містило ся вшытко, што было потрібне, до ідла на перший ден свят. О пілночи, з суботы на наділю, розпочынало ся богослужыня Великодне од Полуночниці – пак служено пасхальну Утреню і Літурґію Пасхальну. На тото богослужыня ішли праві вшыткы домовникы і брали зо собом до свячыня: єдну, або дві великы паскы і кошык полний вшыткого. Вшытко тото святили в церкви по Літурґіі. По освячыню каждий ґазда і ґаздыня брали свяченину і як найпрудше спішыли ся домів. Такє спішыня мало быти доказом, же і в ґаздівці буде ся так вело – рано ставати і на час вшытко поробити в цілым році. Треба было тіж хоц раз коло хыжы обыйти зо свяченином, жебы в ґаздівці вшытко тримало ся добрі і в купі.

Свяченину іли вшыткы в родині, але аж рано і зачынали од яйця свяченого. В перший ден свят не варили нич, лем іли свяченину з кошыка. По полудни діти бавили ся писанками і інчыма яйцями готовленыма. На третій ден свят од рана молодіж обливала ся водом. Хлопці мали приготовлены перше сикавкы з хабзины, а дівчата боронили ся водом з коновок і горнят. Од Великодня люде в церкви, хыжах і на поли співали пісні Великодны і вшыткы інчы веселы співанкы.

Од того свята през сорок дни вшыткы люде поздоровляли ся словом „Христос Воскрес” – на што іншы одповідали „Воістинну Воскрес”.