Тема: Не пю, лем сербам...

 Часослово – повторіня

Теодор Кузяк

Не пю, лем сербам...

Пришол якоси в неділю вечером Єфрозчын муж до хыжы. Вытягнул з креденса кватеркову фляшечку з палюнком, одлял з половину до таніра, а до другого набрал си кофльом зупы і не іст єй, лем з першого таніра сербат лыжком палюнку. Жена в тот час лежала на постели і удавала, што нич не видит. Але як уж муж раз дзенкнул лыжком по таніри, жена одразу отворила очы і  повідат:

– Што ты, чловече божий, робиш? Зас єс взял ся за палюнку? Лем єс вчера ся зарюк, же не будеш більше пил.

Муж посмотрил косо на жену і гварит:

– Посмотр ся, жено, ліпше. Видиш, же ім зупу.

– А з другого таніря, што єс пил? – призерат ся жена.

– Вера Боже, Єфрозко, не пил єм, лем сербал лыжком. Я слова присягы николи не порушу. Я преці не пацятко.

Жена му нич веце не повіла, бо си припамятала, што догварили ся при такій ситуациі не робити гармідер в хыжи, жебы люде з того не сміяли ся. Але палюнка, то єст палюнка, она і німому язык розвяже. Павлови тіж, як уж зашуміло в голові, захотіло ся плести ріжны байкы. Торочыл, торочыл штоси барз долго. Та жена го ани кус не слухала. Нарешті стал споза стола, выщырил коломутны очы і рече:

– Ш-што-о, Єфрозко-о, ду-у-маш, же я свиня, так? – і гримнул кулаком по столі, аж таніры підскочыли.

– Навет єм не подумала, же-с свиня... Але што пацятко, то – так!

– О ні, Єф-фрозю, я і не пацятко. Я до-о-кажу, же ты даремно про мня такой мыслиш. Ты ганьбиш тым пяцячым словом моє по-о-рядне імя.

Баба здивигнула плечымя і :

– Добрі, добрі... Хтіла бы-м ся переконати в твоій порядности.

І так того дня розмова медже женом і мужом вторгла ся. Веце єй не было. За кілька днів Павил зас припер ся в ночи домю вялий од палюнкы, як трава зопріла. Видно было, же ся нализал деси, а не закусил нич, ани ґрама, бо одразу почал рыти ся до вшыткых горців за іджыньом.

– Єф-фрозко, дай дашто зісти – одозвал ся понечасі, як нич не нашол.

– Та абсолютно нич єм гнеска не наварила. Подумала-м, же не придеш.

Но Павил не повірил. В хыжи было темно, чомси світла не было. Того Павил іщы долго рыл ся по горцях. Нарешті щестя му потрафило до рукы. Намацял горнец з теплыма комперями. Понюхал іх, аж му слина потекла. Моментально налял до горнята квасного молока, взял лыжку і спер вшытко до чыста.

Дідня стала жена, принесла зо сін вабію, а компері тых, што прирыхтувала для пацяте, неє.

– Павле, а што я дам свині жерти? Ты в ночи вшыткы компері з лупами зіл. Видиш, а ты повідал: „Я не свиня”. Не свиня ты, ні! Но добре пацятко. Уж єс сам того доказал. Добрі, же то компері были, а то січкы бы-с ся наіл.

– Йой, Єфрозю, звіздочко ясна, – стал з лужка муж, клякнул пред женом на коліна і дальше просит: – Хоц, злотко, не повідай того людям, бо ся медже них не покажу.

           Жена слова дотримала, але і Павил не брал ся більше за палюнку. Боял ся, же ся з него ціле село буде реготало, як жена повіст, што по пиятыці зіл пацячы компері.