fot. O. Duć-Fajfer
fot. lemko.org
fot. J. Mazur

Тема: А заран Великден. Писовна буквы „і”




А заран Великден


Великден... Ден радости, ден любови, ден всепрощаня! Хто не радує ся, хто не тішыт ся! Здає ся, же неє біды на світі, неє згрызы, неє плачу...

Так здавало ся вшыткым в селі Д...

Велика Субота... До котрой хыжы зазрити, всяди радіст, втіха, на лицях тотржество. Ґаздове ховают плугы, бороны, прячут, чыстят обыйстя, ґаздыні докладают сцюс з пасками, зберают кошы, жебы лем было більше і красше як в сусіды... А днес мают святити. Там на кухни дівча плаче... але лем очами, бо ій казали хрін скрептати, та плаче і сміє ся...

Позносили паскы до церковника, бо там мали прити єґомость освятити. Посходили ся ґаздове, ґаздыні, нанесли кошы яєц, мясива, ждут єґомостя... Бабы шепчут, огваряют паскы єдна другій і ждут барже Параскы зза Потока, як єґомостя... А чом? Бо Параска все найкрасшы паскы приносила; хоц невело і не велич, але красні выпечены, не попуканы, гладіцькы, округліцькы, же і імость ій завидували... А того рока єй неє... Ґаздыні шепчут, дивуют ся, бо преці она по інчы рокы найперше приносила, а днеска єй неє і неє...

Подме-ле мы до ней посмотрити, чом она пасок не несе? Може за тяжкы, занести не може, та бы сме ій помогли, або што! Але нич зайдеме, та мусиме знати, што она за єдна. Бо гвойти до чужой хыжы, не знати ґазды, ани ґаздыні, та годны выпоневерати і за двери выпросити...

Буде з осем років, як Параска оддала ся з доброго ґаздівства за Юрка Порцийку, гардого парібка, але неробу і пияка. Юрко не вдал ся в свого няня, бо няньо был робітний і порядний ґазда і лишыл сынови гарде ґаздівство. На тото ґаздівство злакомил ся отец Параскы і оддал єй за Юрка. Не знал старий того, же не тра николи оддавати за богатого, лем за порядного, робітного, терезбого ґазду...

А Юрцьо был єдинак, Юрцьо нич не робил, Юрця пестили, а коли Юрцьо підріс, та все носил порцийку в кышінці, тай од того го назвали Порцийком.

Коли Юрко был Юрцьом, та няньове ся тішыли, як дакому каменьом ніс розбил, як по палюнці ся не скривил, пана учытеля подрапал, але ся гризли окрутні, коли з Юрця зробил ся Юрко і носил зерно до Гершка, святкувал шіст дни в тыжни, а в неділю пил, поставил ся ци до няня, ци до мамы, ба і до биткы ся до них хопил. Аж іх до гробу вогнал...

За такого то Юрка оддала ся наша Параска. І хоц другой такой ґаздыні зо свічком в селі не нашол, та што-ж з того, кєд што она приґаздувала, занюс до Жыда, пропил. Але жебы лем іщы тото, та бы нич. Кєд наробил долгу більше як ціле ґаздівство вартало і пішол до Америкы, а Параску з дрібныма дітми, в дзюравій хыжи, під опіком должників лишыл в старым краю...

Три Великодні Параска капала без хлопа, але на каждий принесла іщы до церковника паскы, а того рока єй неє... Мусиме до ней зазрити...

Перейдеме потік, видиме будинкы, будинкы велич, але занедбаны, спідкы в земли... Познати, же колиси было ґаздівство, жыли в тых будинках ґаздове, але уж давно – давно... Зайдеме до двора, а двір травом зароснений, ніт ту ани воза, ни кобиці не найдете, ни дровенка, ба – і трісочкы... Так вызберано, же і файку не было бы од чого закурити... А посмотте на дах! Дзюра на дзюрі, та як решето! А в середині той хыжы жыє Параска з діточками дрібныма...

 Войдме до середины. В сіньох чуєте плач. То діти плачут. Мама хворы, а ім хце ся істи... Велика Субота, другы ґаздыні напекли пасок, несут до свячыня, а Параска Юркова не несе, бо ани не было з чого, ани не могла. Лежыт в постели, захворіла. Цікавы сте з чого? То лем панів ся звідуют з чого хворіют. Бідний хворіє з голоду, зо зимна, або з роботы. Так і Параска. Лежыт Параска, а діти плачут, бо заран Великден, а в хыжи, не то же паскы, кобаскы, а окыршынкы хліба ніт. Та іщы, коли в Велику Суботу неє што істи, та ся не хце так істи, але в Великден...

Післала бы хоц по купчий хліб, та не ма цента. Мыслите, же Юрко прислал? Але-де! Як пішол за море, та і віст о ним загынула, ниякого писемця, ниякой вісточкы од него. Писал сусід до свойой жены, же як ту пил, так і там, што заробил та пропил, а коли ся му однехтіло робити, та крал, сідил в „лакоті”, а потім деси цілком пропал...

Заран Великден, радіст, втіха! Тішат ся стары, же „іщы” дочекали, тішат ся молоды, же „уж” дочекали, тішат ся маленькы діточкы, хоц іщы не розуміют, чом ся мают тішыти...

А Параска лежыт тяжко хвора, а єй діточкы плачут. Мати іх потішат: „Цитте, не плачте, я стану, може на заран ся обачу...”. А ту в голові невытримано ій лупкат, в крижах стрікат, в грудьох грає, кырвлю плює...

І може небога не дочекат Великодня, може тоты дзвоны, што задзвонят на Воскресінє Христове, што будут благовістити праздник над праздниками, заграют заран смутну пісню сыроткам Параскы?

А заран Великден...   

 

 

Букву і пишеме:

1. на початку слів, нп.: ідло, імя, іхати, імати, ікра, інакше, іж, Ізбы, ікона;

2. в словах, в котрых чуєме і, часто буква і вымінят ся на о або е, нп.: кін – коник, стіл - стола, віз – воза, міг – могла, біль – болю, кіст – кости, ремін – ременик, корін - кореник, сім – семий;

3. в кінцівках назывників:

а) женского рода першой одміны з мягком основом і основом на [й] в рождаючым одмінку єднотного чысла: землі, хвилі, Лемкыні, Катрусі;

б) женского рода першой одміны з твердом основом і основом на [й] в даючым і місцевым одмінку єднотного чысла: нозі, мусі, руці, курі, дорозі, бабі;

в) женского рода першой одміны з мягком основом і основом на [й] в называючым і выдячым одмінку множного чысла: землі, хвилі, Лемкыні, Катрусі;

г) в кінцівках декотрых назывників мужского рода другой одміны в місцевым одмінку єднотного чысла: ворозі, домі, вівсі, поді, волі;

ґ) в кінцівках декотрых назывників мужского рода другой одміны в місцевым одмінку множного чысла: краі, шугаі, коні, кораблі, пінязі;

д) в кінцівках назывників мужского рода другой одміны в рождаючым одмінку множного чысла: шугаів, порогів, ковалів, морозів, писателів, гудаків;

4. в кінцівках придавників з основом на мягкій согласний, переважні по н: синій, тугій, гнешній, вчерашній;

5. в чысловнику третій, в громадных чысловниках: двоіх, троіх, двоім, троім, двоіма, троіма;

6. в інфінітивах і формах минулого часу часослів: летіти, хтіти, рожуміти, видіти;

7. в місценазывниках: він, мі, тобі, собі, мій, твій, свій, моі, твоі, своі, ій, іх ім, ній;

8) в префіксі під-: піднести, підпяти, підкосити, підняти, підвязати, підкова, підпенка;

9) в присловниках: очывидні, злі, переважні, цікаві, добрі.



Задачы:

I. Послухай тексту і навчый ся го чытати правильно вымавляючы буквы и, ы і і.

II. Выбер з тексту слова з буквом і.

 

Одповіди до задач з лекциі 67 i 68:

 

Сон

 

Снил ся мі дідо той ночы,

ішол ґу Убочы

 ярувати.

 

Быдлята,

 лінивы тугы быци,

постукуючы,

 тягли горі выгоном віз,

а за ним

 плуг савлаканий.

 

Диди очами небо мірял,

без гуньку обзырял

яйце в кышені,

на хліб свіжо впечений

позерал.

 

Світ весном натхнений

розспівал ся,

зазеленіл,

пригорщами ґылтал

тепле проміня,

жытя насіня.

 

А смужка під Убічу,

здавало ся,

сама кличе:

„Под-же ле ґаздо ґу мі,

так єм тя давно не виділа,

ждала єм,

тужила”.

 

„Земле землице” 

зітхнул дідo.

„Я знам што мя кличеш

рідна,

найкрасша, найдоржша,

понад другых”.

 

Плуг до смугы запятий лишыл,

взял яйце до жмені,

з іменом Господа

ял каркы чухати бидлятам,

штоб ся не робили

болякы од ярма,

штоб ся сейкы не душыли

дармо.

Рушил,

яйце прилрил скыбом,

а на ню

хлібусь аркісяний зложыл.

 

„Гей Стеів! Гей Ружыв!

Гей!”

 

„Росний мі хлібе,

як ліс,

як ліс мі пахний

хлібе.

 

Не піду другiраз за море.

Tебе смужко моя буду орал,

тебе полол, сiял,

з тобом буду плакал,

з тобом сміял.

 

Не піду за море

другіраз.

 

Гей Стеів! Гей Ружыв!

Враз!

Складом!

Гей!

 

Пробач землице,

што-м як потурнак невірний,

світами пішол,

тебе лишил,

Рідна.

 

Я думал што-м бідний

і голий як Лазар.

Світ мя заманил

Талярами.

 

Коли мі вітер в очы загнал

тугу

 і слезу нагнал

солену, гірку,

як моря вода

я знал уж, што-м тя продал

марно.

 

Не найду другой такой

де бы мі потік черкал,

ліс шуміл,  

камін чеберкал

рідном бесідом.

 

Де очы не зверну,

де не піду,

там тін твоіх верхів

іде моім слідом.

Небом захмареным тягне,

Спомины,

Докарят,

Проклинат.

 

Гей сейкы!

Гей моі!

Складом!

Гей!

 

Не зато-м до тя вернул

Земле,

 што-м з кырлю выплювал груди,

не зато,

лем зато, што-м тя любил,

до болю любил.

 

Пребач мамичко

нерозумной дітины провину,

 

пребач

 

і натхний моє поколіня,

штоб так кохало твоі верхы,

штоб так, як я кохало

купу каміня.

 

Гей Стеів! Гей Ружив!

Гей!”

............................................

І погнал дідо сейкы складом,

з душом на чепігах.

 

Туман очы розмареных моіх

слід за дідом стелил,

смузком лігал.

Аж вкрил мороком,

што го николи свитаня не двигат.

 

Завмер в днешньости,

замінил в купу каміня

дідове поколіня.


Петро Мурянка



яр, вітрик, боцаны, ластівочкы, конопелькы, сонечко 

ярувати, весном натхнений, зазеленів, тепле проміня, плуг, скыбом, орал, сіял


писати, якоси, написане, повинна, доіти, них, метати, сідити, придумувати, были, стояти, виджу, талантовито, написала, інстанциі, злости, поздравит, рацию, родильного, ночи, привюл, си, попри, мусит, выходити, гвиділ, покрутил, видите, розпідлил, кулаками, затиснула, вытримати, чортиско, хтоси, червений, вывалила, неприємности, позерати, Адамови, двери, кричу, клітины, три, перекстил, кулаками, толчками, ним, ясний, захмарил, смотрити, смотрила, зазерати, призерал, гвиділ, покрутил, нибы, выпустил, наприкінци, кобици, розпристер, трираз, перекстил, смердячий, ци, зробила, гварите, небесний, одправили


1. в кінцівці інфінітива: писати, доіти, метати, сідити, придумувати, стояти, вытримати, позерати, смотрити, зазерати

2. в кінцівках другой і третьой особы єднотного чысла і першой і другой особы множного чысла тепернійшого і будучого простого часу часослів другой часоодміны з основом на -и-
: выходити, смотрити, покрутил, розпідлил, смотрила, покрутил, выпистил

3. в префіксі при-
: придумувати, призерал, розпристер

4. мужского рода другой одміны в даючым одмінку єднотного чысл
а: Адамови

5. женского рода першой одміны з мягком основом і з основом на ж, ш, щ, ч в даючым одмінку єднотного чысла: інстанциі, кобици

6. женского рода третьой одміны в даючым і місцевым одмінку єднотного чысла: ночи

7. в творячым одмінку мно
жного чысла во вшыткых назывниках: кулаками, толчками

8. в кінцівках придавників, порядковых чысловників, часопридавників і місценазывників: небесний