Тема: Писовня буквы „и”

1. Букву и пишеме в основах слів, згідні з вымовом, нп.: бити, вина, видіти, зима, гостина, синій, близко, тихій, липа ітд.

2. Писовня буквы и в окремых ґраматычных формах:

а) в кінцівці інфінітива -ти: бесідувати, прати, тримати, рубати, чесати, жмыкати;

б) в кінцівках другой і третьой особы єднотного чысла і першой і другой особы множного чысла тепернійшого і будучого простого часу часослів другой часоодміны з основом на -и-: вадити, носити, робити, любити, гасити; (ты) вадиш, носиш, робиш, любиш, гасиш; (він, она, оно) вадит, носит, робит, любит, гасит; (мы) вадиме, носиме, робиме, любиме, гасиме; (вы) вадите, носите, робите, любите, гасите;

в) и все пишеме в кінцівці множного чысла минулого часу -ли; вадили, носили, робили, любили, гасили;

г) в префіксі при-: прибити, прибыти, принести, пригасити, привезти, припечы, припецок, принада, припін, приспанка;

ґ) приназывник при все пише ся през и: при мамі, при хыжи, при ватрі, при тобі;

д) в кінцівках назывників:

– женского рода першой одміны з мягком основом і з основом на ж, ш, щ, ч в даючым одмінку єднотного чысла: ґаздыни, земли, роли, хвили, Полщи, хыжи, кучи;

– мужского рода другой одміны в даючым одмінку єднотного чысла: гудакови, мужови, дідови, уйкови, стрыкови;

– мужского і середнього рода другой одміны в місцевым одмінку єднотного чысла: корабли, ступени, пуляши, ярци, сонци;

– женского рода третьой одміны в рождаючым, даючым і місцевым одмінку єднотного чысла: груди, долони, кырви, сіни, постели;

– середнього рода четвертой одміны в місцевым одмінку єднотного чысла: гачати, дівчати, оплічати, пацяти;

– женского рода третьой одміны в называючым і рождаючым одмінку множного чысла: долони, груди, голузи, любови;

– в творячым одмінку мночного чысла во вшыткых назывниках: мухами, хлопами, псами, телятами/ телятми, долонями/ долонми;

е) в кінцівках придавників, порядковых чысловників, часопридавників і місценазывників:

– в называючым одмінку єднотного чысла мужского рода: молодий, шестий, сідячий, котрий;

– в видячым одмінку єднотного чысла мужского рода (з нежывотныма назывниками): молодий (ліс), шестий (ден), сідячий тін, котрий пняк.

Я не поетеса і навет не секретарка, але, кумо, як сяду писати лист або інче, што мі треба, то так ся мі ліют з під пера слова-мудрагелі, слова-чародіі, же аж коло серця мене лоскоче. Якоси мі аж чудакувато солодко. А іщы як прочытам кілька раз написане, здає ся, што-м направду ґеняльна. І што зо своім розумом повинна-м не коровы доіти, брыдкє з під них метати на купу гною, а сідити в высокым бюрі та придумувати такє, жебы од того люде били в долоні або світ шкрябал ся по челі.

Не може же, кумочко моя, такы долгы рокы в моій голові безплідным перелогом стояти мій мозок. Вы, як виджу, хцете звідати ся, што ся мі найліпше вдає? Што можу писати? Одповідам: абсолютно вшытко. А найбільше талантовито шкрябат моє перо буд-якого роду скаргы. Вчера-м написала до высокой інстанциі таку полну злости епістолу на сусіда, што як прочытают там, то ой не поздравит ся му. І думате, не мам рацию. Мам стопроцентову. І выграм! Навет і товды, якбы до суду дішло. В чым справа, звідуєте ся? Так слухайте. Третій ден лем як жену його „скора поміч” до родильного будынку повезла, а він той ночы уж другу привюл си до спаня. Одкаль знам? Ге! Та посмотрте; десят кроків од мойой – його хыжа. А іщы попри сам мій выгляд мусит выходити на дорогу. Позавчера стала-м дідня коло вікна, а він веде з хыжы шельму за локот і вытріщыл очыска през шыбу просто на мене до піл необлечену. Як гвиділ мене, покрутил пальцьом коло скроні. Як вам ся тото подабат? А видите! Так мене і його поступок розпаідил, што аж єм зліст кулаками затиснула. Єдну ніч не міг вытримати, чортиско. Та не в тым справа, гвечер чую: пукат хтоси в двері. Отверам... Сусід! Червений, як оген. І просто до мого...

– Слухай Адаме! – повідат – Так не файно. Іду гнеска дідня попри твоє вікно, а Улька твоя вывалила на мене през вікно окалі, аж мі серце до бріха впало од неприємности. Не гарді, не культурно позерати через выгляд на дакого – єх, лем повіл сусід тото мому Адамови, а я як скочу вітром до двери... Отверам і:

– Марш мі з хыжы! – не своім голосом кричу. – Ты псяча натуро! Марш!... Бо як тобі вліплю, то ты вшыткы любовны клітины позагмерают.

І што вы думате? Так настрашыл ся мій сусід, што трираз прекстил ся і позадкувал на двір. Але я не престаю... З обома кулаками, як з двома толчками, суну ся за ним і дальше дру ся:

– Ты, псото! Як ты мі ясний ден захмарил. Іщы повідаш, што не культурно зо свойой жыжы смотрити ся на дакого? А я не смотрила на тебе, а на двір, на когута, што діганял куру. Што, не мам права?... А ты яку маш совіст зазерати в моє вікно? Повідаш, же-с не призерал ся?... А як ты гвиділ мене?... І кому-с покрутил пальцьом коло чела? – Так єм го остро сповідала, же аж куры кудкудакали. Што далі было? Нич! Поблід мій сусід нибы стіна. Хоц бы єдно слово выпустил. Ага, мало-м не забыла. Наприкінци, як цофал за задгуз, зашпотал ся на кобици і як околот, розпристер ся неборачыско на чорным дзеркалі гноівкы. Зо сміху од той сцены за бріх брала-м ся. ”Ото Бозьо покарал тя за здраду до жены! ” – закричала-м наостатку. Він іщы трираз прекстил ся і втюк смердячий до хыжы. Отак я тото і в скарзі намалювала та выслала. То як кумо на вашу думку?... Добрі-м зробила, ци злі? Што?! Гварите, же то рідна сестра ночувала в него? Направду? Боже небесний! Ходте з хыжы... Зараз же лечу на почту. Може іщы листы не одправили.