Тема: Голод. Просте речыня

Голод

Ішло раз двох вандрівників през велику пущу. Были уж барз помучены і голодны, коли далеко медже деревами взріли маленькє світелко.

– Подме там, може то даяка корчма – повідат єден до другого, – наіме ся і преспиме, а рано підеме далі.

Коли підышли ближе, іх очам вказала ся хыжа з єдным выглядом. Позерают през тот выгляд і видят серед хыжы великій котел, а під ним оген. При кітлі стоіт баба, страшна і велика, стоіт і заєдно штоси мішат.

– Раз сме ся вродили і раз вмерати будеме – повідают до себе, –  войдме до той хыжы.

Вошли і просят, жебы дала ім пити. Баба набрала варихом воды, дала ся ім напити і повідат:

–  Ідте одталь гет, бо як верне мій муж, то вас позабият.

Пострашыли ся оба і просят:

–  Сховайте нас даде!

–  Та де-ж я вас сховам, –  одповідат баба – хыбаль на пец, під корыто.

Вошли хлопы по драбині на пец, постелили сой кожухы під головы і поклали ся спати. Пізно в ночи вертат муж той бабы, так само велкій і страшний, як она. Приносит наручо дров, кладе коло пеца і повідат:

– Чловеча душа мі ту смердит.

– Та неє ту никого, – запілперечат жена.

Але хлоп далі наперат:

– Чловеча душа мі ту смердит!

Виділа баба, же не переконат хлопа і повіла му правду:

– Двоє люди пришло і дала єм ім воды. Просили ся, жебы іх преночувати, то ту ночуют, але не роб ім нич злого.

Хлоп піднюс корыто до горы, взял обох вандрівників до єдной рукы, як пражків, посадил на землю і ся іх звідал:

– Одкаль сте і де ідете?

– Мы з того села, што на краю той пущы. Люде післали нас глядати полян в лісі, бо не мают де пасти свого статку през літо, але сме поблудили і до вашой хыжы трафили – одповіл єден з вандрівників.

Виділ великан, што не циґанят, взял вариху, налял каждому по велкій мисці замішкы, а сам зачал істи з кітла. Коли скінчыл повідат:

– Я называм ся Голод. Буду ту іщы през сім років, а по семох роках зберам ся іти во світ. Коли вернете до вашого села, повіджте людям, жебы постили покля мают вшыткого під достатком і веце молили ся до Бога, то може до них не приду. А тепер ідте мі уж гет з очи, бо хцу спати.

Вандрівникы подякували за гостину і пішли в дальшу дорогу.

Коли вернули до свойого села, вшытко оповіли людям. Люде послухали рады, яку дал ім Голод. Зачали постити і веце молили ся до Бога. З того, што каждого рока вродила ім земля, все покус одкладали до шпіклірів і сусіків. Голод так як заповіл, по семох роках пришол в тамты околиці, але іх село, дякувати Богу – оминул.