Тема: Мясниці. Назывник – повторіня

Теодор Кузяк

Як мясниці – то мясниці!

            На дворі сніг і мороз як фрас, бо было то в січни, в самы мясниці, барз давно тому – за часів Франц Йозефа, але в абрамовій корчмі было тепло. Там при велькым буковым столі сідило пару поважных ґаздів, котры жыво дебатували при кварті оковиткы.

– Знайте! – гварит Петро Гавран – я ся дост по світі находил і не з єдного пеца хліб іл – лем при самым войску єм служыл перешло шіст років. Был єм в Прешові, в Кошыцях, в Прешбурґу і в Пешті. Там єм ся дост напризерал як світ іде і як люде жыют. Я служыл в кавалериі, в гусарях! Гей, круцифікс! Дост ся мня надзіцірували – бо треба было ся добрі навчыти райтувати на кони, а вчыли – най іх гріх возме. Дайме на то як підеш на райтулю – то такє місце, де вчат на конях іздити, то там было так: на середині дзіцирпляцу стоіт собі пан вахмайстер, в єдній руці тримат на долгым шнурку коня, на котрым я сіджу – в другій долгій бич – і віо! Кін літат доокола, раз дриндом, раз цвалом, а тот райтенмайстер поганят коня і раз бичом по коню, раз по мі, – нибы нехотячы, але нараз як мня шморгнул по тых допасуваных гусарскых ногавках, то гер Ґот! – аж ся мі свічкы в очах засвітили, жебы го так Матичка Боска скарала! Але мусіл чловек затиснути зубы і терпіти, бо там ти нич не помогло, там з вояком не шлясували – ту Петро выхылил погарик палінкы, вынял дуганчык і зачал набивати глиняну файку грубо покраяным бакуном.

Я был хлоп завзятий – бесідувал дале Петро, – я не якыса там оферма ци обероферма – то єм вшытко вытримал і был найліпший в абталюнґу. Зато зробили мня фрайтром, а потім капральом, то-м был пан. Вшыткы воякы, а і фрайтры мусіли мі салютувати, а як до мня бесідували, то мусіли стояти на аб ахт! Інакше то-м го міг по пыску выбити і ани бы мі волос з головы не впал. Дайме на то, приходит вояк до кухні з двома минажками, то кухар ся звідує: для кого береш другій минаж? Для пана капраля Гаврана! – мельдує вояк. Кухар уж знає як і што. Наберат варихом так, жебы ідло было густійше і веце кусків мяса і то не лем для мене, але і для мого вояка. Но бо як бы лем для мене, то вояк не глупий – замінил бы минажкы – собі взял бы тоту, де більше і ліпше! Кухар то был добрий хлоп, наш Руснак з Маковиці. Знате што? Австрийскє войско єст найліпше; над австрийского вояка неє ліпшого в Європі!

– Е там, плетеш! – візвал ся Якым Ступір – де там Австриякы найліпшы? Рускы воякы сут найліпшы на світі! Дідо мі повідали, як ішли козакы през наше село на кошуцку войну, а потім гет Мадярів розбили, а Австриякы – кєд такы найліпшы, то чом си сами не дали рады з Кошутом, лем руского царя о поміч просили? А сам Кошут ледво втюк, Рускы бы го зімали, але він был хытрий, бо перед битвом, як давал сой коня підковати, то казал ковальовы підковы в задгуз прибивати, так же сліды кіньскы были не в тоту сторону де втікал.

– Йой, я знам ци то правда з тыма підковами? Я такє не чул, а был єм і в Кошыцях, і в Прешбйурґу, і в Пешті – одозвал ся Петро.

– А я знам – не давал ся Якым, – бо мі там люде повідали на Венґрах, як єм ходил на жнива і на молотбу.

– Е там, глупота – перебил Петро, – што там цивілісты можут знати, то бортакы! А тото, як гвариш, же рускы воякы сут найліпшы, то бы-м не повіл, бо прецін недавно, в пятым році, Японці побили Рускых під Порт-Артуром – ґазеты о тым писали. Така маленька Японія! Повідают, же тоты Японці то люде барз дрібны, але і барз завзяты. Іх і Кытайці ся боят, хоц Кытайців єст тма тменна. Повідают, же кытайскы бабы родят по пятеро діти нараз.

– То так, як в нас псята, або котята – візвал ся баюсатий Ілько Клапач.

– Але плетете глупства! – вмішал ся Прокіп Кріль, якій тівко што пришол до корчмы і присіл ся до них. – Я был сім років в Гамериці і обіхал цілу Гамерику, бо-м глядал роботы, а было барз тяжко о ню такым як мы ґрінорам, ниґде не хотіли дати роботы, ани в шапі, ани в майнах, ани на фармах. Так, же я виділ там ріжны чуда і ріжных люди – негрів чорных як челюсти і червеных Індянців, і жолтых Кытайців, виділ єм і Японців. Они подібны до Кытайців і до Корейців. Правда, же сут невеликого росту, але не такы аж барз маленькы. А тото, же кытайскы бабы родят по пятеро діти, то чыста брехня, не знам якій сановабиць тото выдумал! Як єм был в Бруклині коло Нев-Йорку, то там Кытайців было барз дуже. Были такы стріты, де мешкали самы Кытайці. Они там мают своі рестораны, і шторы, і салюны, а найбільше то занимают ся они праньом лахів. Верабоже, повідам вам, же нихто так чысто і добрі не выпере як Кытаєц. А тото, же Японці Рускых розбили під Порт-Артуром, то лем зато, же нагло на Рускых вдарили, без выповіджыня войны. А і Рускы мали там за мало войска, бо то і барз далеко. Я в Гамериці смотрил на мапу, та то од Петрограду, ци од Москвы страаашні далеко. Дальше як од Гамбурґа до Нев-Йорку. А тот рускій ґенерал Куропаков, ци Куропакін тіж ся не пильнувал, не дбал о нич, лем волочыл ся по корчмах і попивал з офіцерами. Бо як бы начасі добрал в Росиі войска і воєнных шых, то бы так Японцям ґачы скроіл, же лем бы ся за нима курило, так бы втікали на тоты своі пострямбаны островы. – Так то мудро закінчыл свою проповід Прокіп і высыпал попіл з файкы під стіл.

– А повіджте-ле куме Прокіп – звідал ся Филип Дурбак, – якы тоты гамерицкы Індянці? Гварите, же червены, ци такы чысто червены, як дайме на то... калина?

– Та де там! – Петро махнул руком – іх лем так называют, они мают скору таку як кольор капру – міди, волося мают чорне, просте, а хлопы не мают борід ани баюсів, то і голити ся не мусят. Денекотры ходят там як в нас Циґане оваскы – кус жебрают, покус крадут, але мало. Більшіст з них сідит по лісах і степах, там полюют на ріжну звірину, мясо ідят, а скоры продают, жебы мати ґрош на дуган ци лискі, то є таку гамерицку палінку. Повідал єден Айриш, же перше тоты Індянці барз нападали на білых люди і забияли на ріжны способы. Пізнійше поліцманы, або воякы, як зімали такого Індянця, то го привязали до столпа або дерева поливали камфіном і підпалювали, та пізнійше ся зачали бояти на білых нападати, сановабиць. Але то было давно. Як я был в Гамериці, то о такым не было чути. – закінчыл Прокіп і скричал:

– Гей, Абрам! Дай нам гев іщы фляшку доброй палінкы а і закусити дашто. – Абрам стоял за шынквасом і записувал штоси крейдом на дощці.

– Я уж даю, пане Кріль, уж даю! А закусити што бы сте хтіли? Мам файны москаликы і гаренґы (следзі), а може яєц зобаряти?

– Ой, Абрам, Абрам – покывал головом Прокіп, – кєпско дбаш о свій ґешефт і о своіх костумерів, сановабиць! Ты міг бы ту мати і кобасу, і солонинку, прецін тепер мясниці, то бы ся зіло, бо през шист тыжни филипівка, дост сме ся напостили!

– Ой, што-ж вы пане Кріль, тфу! Прецін добрі знате, же наш закон тото заказує.

– Є, та ты бы-с не мусіл істи – одповіл Ілько Клапач. Вшыткы ся розсміяли голосно. Абрам замахал руками, якбы хотіл одогнати доідливы мухы.

– Дайте спокій і перестанте з тыма немудрыма жартами, то гріх! – з повагом запротестувал Абрам.

– Но добрі уж добрі, не гнівай ся Абрам – повіл Прокіп, – дай зо штырі гаренґы, але жебы были млічакы, а Мойра най до них накроіт цибулі і поліє олійом, но і пару булок дай!

Мойра, жена Абрама, чорнява, дост туга, але гарда Жыдівка, покроіла селедці і пару цибулин, вложыла до глиняной мискы і поляла леняным олійом. Потім принесла пару зачерствілых булок і положыла просто на небарз чыстым столі. Абрам націдил з бочкы кварту оковиткы.

– Прошу, пийте на здоровя! – повідомил.

Прокіп вынял зза пазухы гамерицкій пулярис, вытягнул риньского і дал Абрамови. Тот спрытні сховал го до кышені і полетіл за шынквас, одкаль донюс Прокопови решту пінязи.

– Но, Абрам, але ти ся гнес іщы з нами не напил! Принес но погарик.

– Уж несу! – закричал втішений Абрам – уж несу долетіло зза шынквасу. Підышол замджурил очы і прехылил погарик. Мляскал языком, цм, цм. Уй! Што за файна палінка, такой оковиткы не достанете ани в Хаіма, ани в Мыкыти. О, знате чом не достанете? Бо они єй не мают, га, га, га! – розсміял ся.

Ґаздове тіж выхылили, кывнули головами, же добра і закусили. Кождий брал пальцями з мискы селедця і кусок цибулі. Одлманы кускы булкы мачали в олію, облизували пальці. За момент зас выпили, наляли тіж Абрамови. Мойра неласкаво пізрила на Абрама і штоси зашварґотала в його сторону, але він лем ся засміял. Мойра вмыла рукы в шафлику і пішла спати до ванкіря.

– О, як добрі, тепер буде спокій – повіл Абрам і вынял з шафкы фляшку араку. – А жебы сте пришли в неділю по вечырні, бо замовил єм гудаків, то си потанцюєме. Як мясниці, то мясниці!

 Мясниці ся уж кінчат

Уже кінчат ся мясниці...

Пак піст – і по карнавалі...

Аджек дамы і дівиці

Роблят балі і так далі.

Ідут на баль з каждой страны,

Ідут мало, же не вшыткы:

Ідут пані, панны, паны,

Шумны, ладны а і брыдкы.

Ідут не лем попадянкы,

Доркы, Даркы, Манькы, Янкы...

Але тіж і меншы пані –

Насткы, Тевдоскы і Гані.

Тамтым грают капеляне,

Дуют в трубы – най Бог хранит!

А тым другым лем Циґане...

Тай на гушлях розтрісканых.

Іван Русенко

мясниці – karnawał

Задачы:

I. Як в тым році провюл єс мясниці?

II. З поданых горі текстів выбер по два назывникы першой, другой, третьой і четвертой одміны і два приміры назывників, котры мают лем множне чысло.

III. Одмін выбраны назывникы в єднотным і множным чыслі.