Тема: Треба ся знати на роботі. Синтактычны получыня
Треба ся знати на роботі
(з оповідань діда Грица. Записал внук Максим)
Єден раз преходил ся єґомость по селі – ту не важне, якє то было село, Ізбы, Баниця ци Ставиша, но село лемківскє в тій околици – вступил він до Юрка, доброго і знаного ґазды. Юрко мал трьох сынів: Штефана, Гнатка і наймолодшого – Ванця. Єґомость застал іх як стругали собі з дровна звірятка. Присіл сой на стільци, смотрил ся на роботу хлопців, бесідувал з Юрком і його женом Ксандром. На конец звернул ся до хлопців:
– Кым вы хцете остати як дороснете?
– Я ґаздом – бесідує Штефан.
– А я буду ковальом – гварит Гнатко.
– Но а ты кым хцеш остати як дороснеш, Ванцю? – допытувал священник.
– Я буду злодійом – одповіл Ванцьо без тіни ганьбы на лици.
Вшыткы выбухнули сміхом.
По роках Юрковы хлопці подорастали. І заправды – Штефан добрі ґаздувал, до Гната люде приходили з околичных сіл, штобы робил підковы, обручы, та і хоц-што інче з желіза. Лем Ванцьо нич не робил, а і так добрі жыл. Хвалил ся він, же вшытко може вкрасти і нихто го не зімат.
Єґомость задумал напровадити Ванця на добру дорогу, тай повідат до нього:
– Я мам в стайни сивого коня, прид і го вкрад.
– Та кєд ся самы просите, єґомость, та чом бы ніт? Вкраду.
Поставил єґомость на ніч двох слугів, жебы стерегли коня. Єден тримал го за гриву, а другій за хвіст. Мали так стырміти до білого рана.
Деси коло пілночы явила ся при стайни, ни одтале, ни одсале, якаси дзядівка. Штоси подудрала, пак вошла до стайні. Ходила там і назад, і заєдно бесідувала – же має таку мікстуру, котра найвекшого бортака зробит мудрым. Хлопчыска тіж хтіли дакус змудріти тай напили ся той мікстуры. Пробудили ся аж над раном. Коня в стайни не было.
Єґомость не дал за выграну і бесідує:
– Но добрі, Ванцю, я мам перстін на руці. Кєд єс добрий злодій то го вкрад.
Вечером єґомость ішол служыти вечырню на другым селі. Знял з рукы перстін, дал імости і казал сховати до скрині. Заповіл, жебы никому не давала – лем йому.
Коли ся уж добрі змеркло, хтоси задуркал до вікна. Імость отворила і почула голос:
– Но, уж можеш мі дати перстін.
Імость была переконана што то єґомость, выняла перстін зо скрині і подала през вікно. По якісым часі вертат єґомость і бесідує:
– Дай мі перстін!
– Та я ти уж дала – одрекла імость.
Розгнівал ся єґомость:
– Та жебы тя дябли взяли! Де, коли я брал од тя перстін?!
... І не треба было долго чекати. Нараз пришли дябли і взяли імость до пекла.
„До Ванця, до Ванця треба іти” – думат єґомость. Прилетіл і просит го штобы выкрал імость з пекла.
Пішол Ванцьо до пекла. А взял зо собом кавальчык сыра і пташка під пазуху. Коли нашол ся в пеклі і выяснил чортам, по што пришол, найстарший чорт рюк:
– Оддаме ти імость, коли сполниш нашы два заданя. По перше – мусиш стиснути так камін, штобы з него потекла вода.
Взял Ванцьо камін до рукы і вкрадком кус сыра. Стиснул міцно. І потекла вода.
Чорт барз ся чудувал, не міг собі нияк того розобрати. Та дал Ванцьови друге заданя. Ванцьо мал справити, же – коли чорт стрілит – куля мусит полетіти горі, як пташок.
Ванцьо вынял зза пазухы пташка і кєд чорт стрілил, выпустил го і пташок полетіл горі.
Чорт был так зачудуваний, же уж нич не хтіл од Ванця. І хоц то чорт, котрий ниґда не дотримує слова, пустил Ванця і імость.
Вернул Ванцьо з імостьом домів. Єґомость барз ся з того втішыл.
– Видиш, Ванцю – бесідує – каждий мусит ся знати на своій роботі. І ты выбрал собі фах. І видно што добрі знаш ся на ним. Кєд дахто є добрым злодійом – то може ним быти.
Члены речыня сут медже собом получены одношынями прирядной, підрядной і взаємной ґраматычной залежности.
Прирядным называт ся синтактычне получыня, в котрым компоненты сут рівноправны: Ганця і Ваньо ходят до школы.
Підрядным называт ся синтактычне получыня, в котрым компоненты сут нерівноправны, єден з них єст надрядний: Ганця з Ваньом ходят до школы.
Получына згоды, вязаня і приліганя:
Сут три тыпы получынь підрядности: згоды, вязаня і приліганя.
В получыню згоды підрядне слово має ґраматычны формы згоды з формами надрядного слова, нп.: Старе дерево росне в саді. Збераме ябка зо старого дерева. Дідо оповідат байкы о старым дереві.
В тых примірах надрядным членом єст назывник дерево, а підрядне слово – придавник старе, підпорядковує му свою форму одмінка, чысла і рода.
В получыню вязаня неє згідности форм обох членів, але член підрядний – назывник, або місценазывник – має вызначену форму одмінка (без приназывника, або з приназывником).
Зміна формы надрядного слова не змінят формы підрядного слова, лишат ся она така сама: Адам написал початок верша. На початку верша находит ся метафора.
Надрядным членом в получыню вязаня можут быти особовы часослова, назывникы, часопридавникы, часоприсловникы, придавникы, присловникы.
В получыню приліганя підрядне слово єст неодмінне: кричати голосно, о тым, же неодмінне слово голосно є підрядне до слова кричати довідуєме ся лем зо значыня.
Такы члены речыня, котры не сут ґраматычні підрядны до інчых його членів, называме головныма членами. Ґраматычна залежніст медже головныма членами єст взаємна.
В речынях стрічат ся тіж слова, котры не входят до синтактычных получынь з інчыма словами: Твоя хворота, Петре, барз мя смутит. Слово Петре не вяже ся з жадном частю речыня.
Одповіди до задач з лекциі 76 i 77:
хлопці шкет
дівчатка смаркач
прінцеса фурия
ґамбуся дівуля птревелебна
красавиця дяблиця
Євця змия
Петрусь гунцвот
милий збыточник
коханий безстыдник